Ольга Белен-де-Балю та її знаменита гімназія

Рано-вранці з боку Пушкінської по Успенській збігали натовпи дівчаток, які поспішали в гімназію за знаннями. А в просторому коридорі на них чекала дуже серйозна дама. Це була директор навчального закладу – Ольга Семенівна Белен-де-Балю (уродж. Ручко). Більше на odessitka.info.

Начальниця гімназії

Це була строга та спокійна дама, з високою зачіскою. Вона постійно носила шовкову фіолетову сукню. Коли вона виходила в коридор, дівчатка в гімназійній формі присідали і злегка кланялися, висловлюючи таким чином повагу до начальниці.

Мешкала мадам Белен-де-Балю на першому поверсі будівлі з боку Канатної вулиці. Інтер’єр кімнати начальниці була дуже скромним. Там були два крісла, невеликий столик червоного дерева та ще деякі предмети меблів.

Ольга Семенівна була за освітою домашньою вчителькою та отримувала платню 1200 рублів на рік. Тут цікаво відзначити, що, у порівнянні з окладом начальниць гімназій, які утримувалися казенним коштом, її грошове утримання було значно меншим.

Ольга Семенівна керувала гімназією, в якій було сім основних класів, дев’ять підготовчих та один – паралельний. Разом із колективом гімназії Ольга Семенівна була з 1910 по 1920 роки, по момент розформування цього навчального закладу. Учнівський колектив гімназії був дуже яскравим. Наприклад, у 1914 р. у гімназії налічувалося близько 400 учениць різного віросповідання, у тому числі православного – 300, римсько-католицького – 25, юдейського – 37.

Ті, хто знав Ольгу Семенівну, визнавали, що вона була багатогранною людиною. Це стосувалося насамперед чіткості в організації навчального та виховного процесів. Цей факт, у свою чергу, став визначальним для тих гімназисток, які самі згодом стали вчителями. У цьому, безумовно, заслуга начальниці гімназії та її підлеглих.

Через роки про неї тільки з теплими словами відгукувалися багато учениць, наприклад, Ксенія Олексіївна Щербина, яка згодом стала вчителькою, Марія Денисова. яка організовувала літературні вечори у 1920-х роках.

Гімназія на розі Канатної та Успенської

Якщо говорити про соціальне наповнення гімназії, то одночасно там навчалися 66 представниць дворянського стану, дочок міщан і ремісників – 75, дівчаток з селянського стану – 39. Тут же навчалися 30 дочок іноземних підданих.

Плата за навчання складала від 74 руб. у підготовчому класі до 110 руб. у 8-му класі.

Гімназія була свого роду сімейною справою, що, однак, не заважало підтримувати високий рівень знань вихованок. Наприклад, 1913 року успішність гімназисток становила 97,7 відсотка.

У гімназії працювала викладачем словесності Олександра Семенівна Ручко, сестра Ольги Семенівни. Її навантаження становило одинадцять годин на тиждень. Фізику та космогонію викладав племінник начальниці – Володимир Всеволодович Кондагурі, син сестри Любові. Під час окупації Одеси у роки війни з фашистами він був активним учасником підпілля та загинув за десять днів до визволення міста.

Як і в будь-якому навчальному закладі такого профілю, контроль за навчальним процесом гімназії, якою керувала пані Белен-де-Балю, здійснювала педагогічна рада під керівництвом Сергія Григоровича Вілінського.

Професор Вілінський був випускником Імператорського університету Одеси. У 1913 році за свої наукові праці він отримав малу Ломоносівську премію.

У гімназії було підібрано дуже сильний та досвідчений колектив викладачів. Тут працювали видатні одеські художники П. Волокидін та К. Костанді. Вчителем історії був знаменитий фахівець місцевого університету Петро Біціллі. Він вважався одним з основоположників нових наукових напрямів в історіографії початку двадцятого століття.

Як відомо, з приходом до Одеси Радянської влади гімназії як соціальний інститут виховання та навчання було скасовано. Створюючи навчальні заклади нового типу, якими стали трудові школи, керівництво міста використовувало у багатьох випадках будинки, що раніше слугували гімназіям.

У будівлі на розі Канатної та Успенської було відкрито школу під номером “39”, де продовжилися добрі традиції навчання та виховання молодого покоління.

Використано спогади Заслуженого вчителя України Лідії Адольфівни Щербіни