Рахель Коен-Каган: одеситка біля витоків Ізраїлю

Одеса стала колискою для багатьох людей, які стали всесвітньо відомими. На наших вулицях прогулювалися відомі вчені, у ресторанах катували удачу поети, робили перші кроки лікарі. Тут розпочинали свій шлях у тому числі й майбутні політики. Наша мова піде про одного з них, про політику, яка змінила життя цілої країни та сотень тисяч жінок. На вулиці Пушкінській, в одному з будинків при світлі свічок, народжується дівчинка, яка отримує ім’я Рахель (у перекладі з івриту – овечка). Маленька Рахель, що лежить у мами на руках, не уявляє який шлях їй доведеться пройти. Її батько Яків Любарський працював повіреним присяжним. Його знали як одного із творців руху Любителів Сіону. Ще в ранньому віці дівчина з єврейської родини познайомилася із відомими сіоністами Одеси. Це були основоположник цього соціально-політичного руху Ахад Хаам, Хаїм Нахман Бялік, який набув всесвітньої популярності, перевівши на іврит книги Шекспіра, Сервантеса, Шіллера. У 1930-х роках кандидатура Бяліка двічі подавалася на здобуття ним Нобелівської премії. Більше на odessitka.info.

Маленька Рахель відрізнялася посидючістю та дисциплінованістю ще з ранніх років. У ті роки в Одесі існувала маса освітніх закладів для дітей. Рахель визначили до жіночої гімназії. Закінчивши її на відмінно, дівчина стала слухачкою Одеських Вищих жіночих курсів. У нашому місті вона брала участь у зборах сіоністів. У 1913 році, у віці 25 років, вона вийшла заміж за доктора Ноа Коена, сімейного лікаря та яскравого сіоніста, брата доктора Хелени Каган, яка була першою жінкою-педіатром на святій землі. Приблизно через рік після весілля її чоловік поїхав із Одеси до Землі Ізраїлю, але початок Першої світової війни змусив Рейчел Коен-Каган залишитися зі своїм малюком.

До нового життя на пароплаві “Руслан”

У листопаді 1919 року Рахель вдалося вирушити до Палестини, він був у числі шести з половиною сотень євреїв, що вирушили до берегів Близького Сходу на кораблі “Руслан”. На борту пароплава були люди, які стали гордістю Ізраїлю: майбутній головний лікар лікарні “Хадасса”, Роза Коен, майбутній редактор популярної газети “Гаарець”, професор Йосип Клаузнер та багато інших. Після місячного поневіряння морями і портами корабель кинув якір біля берегів міста Яффи, так почалося нове життя Рахель. У 1932 році вона стала співробітником комітету з соціальної допомоги і залишалася на цій посаді аж до 1946 року. Згодом вона вступила до лав Народної жіночої сіоністської організації, де займалася громадською діяльністю аж до своєї кончини. У 1948 р. їй було відведено почесну місію підписати Декларацію про незалежність Держави Ізраїль.

Народна подяка

У 1949 Рахель Коен-Каган балотувалася в Кнесет першого скликання, представляючи першу жіночу партію в новонародженій державі. За підсумками виборів політична сила стала володарем лише одного мандату, який дістався Рахель. Рахель стала голосом усіх жінок. Вона була творцем законопроєкту, який захищав права жінок у межах сім’ї, Законом заборонялося домашнє насильство. Лише через двадцять років, 1973-го Кнесет Ізраїлю проголосує за її законопроєкт громадської діячки.

У 1961 році виборці Ізраїлю знову довіряють Рахель Коен-Каган, обравши її парламенті від Ліберальної партії. Вона входить до тих, хто підтримав заклик жінок на службу. Цього ж року їй було надано почесне громадянство міста Хайфа.

Завдяки її діяльності з’явилися юридичні консультації, які допомагають жінкам у складних ситуаціях. Вона була співзасновником благодійних фондів для нужденних. По країні створювалися пересувні бібліотеки, які дозволяли жінкам здобувати нові знання. У десятках міст Ізраїлю, на її честь названі вулиці, починаючи від Хайфи та Раанана до Рішона та Реховота. Вона була зі своїм чоловіком до його смерті у 1963-му році. Вони мали двох синів: Еліягу Каган, фізик, і Міка Каган, кінопродюсер. П’ятнадцятого травня 1982 року громадська діячка Ізраїлю та уродженка Одеси померла, залишивши по собі сотні тисяч вдячних громадян своєї країни. Не дивно, що така особа народилася у нашому місті.

.,.,.,.