У червні 1941 року Катерина Цапова була однією з небагатьох жінок Одеського порту, які працювали водіями вантажівок. Шоферському ремеслу навчив її Микола Микитович Панчук. Дівчина брала участь у багатьох змаганнях майстерності водія, які були популярні в ті роки. За шість років роботи вона одержувала квіти, кубки; заслужила на авторитет колег.
Коли розпочалася війна, вона подала документи на фронт. Її взяли, бо потрібні були досвідчені водії. Багато хто чинив, як Катерина. Але в неї була і власна причина вирушити на війну. Вона хотіла помститися за чоловіка-танкіста, який загинув на Фінській війні. Більше на odessitka.info.
За кермом полуторки назустріч ворогові
У дні оборони Одеси червоноармієць Цапова возила артилеристам снаряди та патрони. У кузові її полуторки “ГАЗ-АА” на передній край їхали бійці й командири, а назад до госпіталю – поранені.
Коли наші війська залишили Одесу, Катерина водила свою машину степами Північного Кавказу та Дону. Якось у районі Ростові-на-Дону під час поїздки з передової вона побачила наші танки, від двох із яких йшов густий чорний дим. Вона кинулася до третьої машини, яка нерухомо стояла з відкинутим баштовим люком, Бажаючи відвести машину з-під обстрілу, Катерина проникла в танк, взялася за важелі керування і тут пролунав оглушливий вибух. Ворожий снаряд влучив у оглядове вікно. Внаслідок вибуху наша героїня отримала тяжке поранення. З палаючого танка її витяг молоденький лейтенант.
Наступну спробу врятувати танк Катерина Цапова зробила вже під час боїв на Курській дузі. Дев’ять радянських танків помчали у контратаку. У бою вони знищили понад десять машин ворога, але й наші втрати були відчутними. Вісім наших танків було підбито. Настав момент, коли остання броньована машина зупинилась. Вивести машину з поля бою погодилась відчайдушна Катерина.
Вона вперто повзла у напрямку підбитого танка. Їй якимось дивом удалося не потрапити під постійні вибухи. Зрештою, вона зникла під машиною, яка раптом здригнулася, ожила і повільно рушила у бік наших позицій. Німці відкрили вогонь по танку, але було пізно. Червоноармієць Цапова встигла домчати до своїх.
Кілометр за кілометром Катерина їхала на своєму автомобілі разом з танкістами, артилеристами, піхотою.
Наприкінці війни…
У 1944 році її, досвідченого шофера, пересадили на “Віліс”, на якому вона возила одного з генералів 6-ї гвардійської армії. У районі литовського міста Шяуляй після бомбового удару її машину було розбито. Вона пересіла на мотоцикл. Якось їй наказали доставити до штабу корпусу офіцера зв’язки з важливими документами. Дорогою до штабу вона помітила блиск німецьких плащів. Виявилось, що перед поїздкою їй вказали не ту дорогу… Недовго думаючи, Катерина майже під носом у фашистів розгорнула мотоцикл і на всій швидкості кинулася геть. Навздогін гітлерівці відкрили вогонь. То там, то тут свистіли кулі. Але водієві та пасажиру вдалося піти неушкодженими. У результаті штаб корпусу отримав цінні документи, від яких залежала доля десятків тисяч воїнів.
Війна для старшого сержанта Катерини Сергіївни Цапової закінчилася у Польщі. Позаду були Сталінградська битва, Курська дуга, бої на Північному Кавказі та кілька поранень та контузій. Справжнім патріотом і солдатом назвав її командир батальйону, де вона служила, Герой Радянського Союзу А.Н. Кислицин.
Мама та дочка: дві військові долі
Військова доля звела Катерину Сергіївну із дівчинкою-підлітком. У 1941 році в районі Мелітополя, посеред степу, вона витягла з розбитої вантажівки перелякану дитину, яку звали Машею. Втративши батьків, вона залишилася із солдатами, а Катерина стала їй названою мамою. Війна їх розкидала з різних боків. Мама на своєму автомобілі брала участь у звільненні Варшави, а донька, рядова піхота, зустріла кінець війни в Берліні. Як і мати, її було відзначено державними нагородами. Після війни часто зустрічалися. Марія одружилася, у неї народилися діти. Ніколи вона не забувала про той порятунок та турботу, які їй подарувала Катерина Цапова.
