Доротея Атлас – автор першого підручника з одеської історії

Array

Одеситки – це, безперечно, особливий вид жінок. Про різнобічність та широкий спектр їхніх інтересів можна говорити дуже довго. Здається, що ці жінки вміють все і непогано розуміються, якщо не на всьому, то дуже багато на чому. Завдяки допитливому розуму одеситок, з ними завжди є про що поговорити, і вони чудові співрозмовниці. Крім цього, така зацікавленість цих жінок нерідко робить із них справжніх дослідників та вчених.

Історія пам’ятає чимало одеситок, яким вдалося по-справжньому прославити наше місто в різних сферах науки, роблячи дивовижні дослідження, і поповнюючи знання людства все новими і новими неймовірними фактами.

У нашому матеріалі odessitka.info, з посиланням на migdal.org.ua та odessa-memory.info, ми розповімо про одну з одеситок, яку її освіченість, допитливість розум та неймовірна любов до рідного міста увічнили в історії Одеси.

Її працями вже багато років не перестають захоплюватися нащадки. Адже кожен матеріал, написаний нею, відрізняється унікальним і доступним стилем викладу, цінними відомостями та описом життя тієї самої “Старої Одеси”, про яку заведено так багато говорити, ностальгувати, але істина про яку доступна далеко не всім і не кожному.

Початок шляху талановитої одеситки

Як (можливо) вже встигли здогадатися наші шановні читачі, йдеться про Доротею Генріхівну Атлас – відомого одеського краєзнавця та автора першого підручника з історії нашого міста.Цій дивовижній жінці вдалося зробити неоціненний внесок в історичну спадщину нашого міста, залишившись при цьому доволі загадковою особистістю. Але про все по порядку.

Отже, талановита одеситка з’явилася на світ 15-го січня 1874-го. Її батько був австрійським підданим. Сім’я сповідувала іудаїзм.

Основи початкової освіти дівчинка отримувала в домашніх умовах.

Серпень 1886-го ознаменувався для юної Доротеї тим, що вона стала ученицею Маріїнської одеської міської громадської жіночої гімназії, яка була нею закінчена в 1892-му. Дівчина мала право працювати викладачем арифметики, історії та географії. Вона вирішила скористатися таким правом і протягом одинадцяти років працювала в школах, що належать Одеському навчальному округу.

Її основними правилами роботи було гармонійне виховання та користування міждисциплінарними зв’язками.

Продовження навчання

Протягом 1903-1909-х вона була ученицею словесного відділення, яке мали в своєму розпорядженні Одеські вищі жіночі курси. В 1909-му одеситка вирішила вступити на юридичне відділення, де вона провчилася до 1912-го.

У 1917-1918-х вона була керівником Товариства курсисток, займаючись організацією публічних лекцій.

Що стосується того, хто вплинув на те, яким чином формувалися її історіографічні інтереси, то це відбувалося з легкої руки професора Івана Лінніченка.

Співпраця з професором

Коли Доротея закінчила навчання, вона продовжувала бути викладачем одеських гімназій, а в 1911-1916-х була активною учасницею діяльності організації, представленої Одеським бібліографічним товариством при Новоросійському університеті (одеситка входила в ревізійну комісію, а також займалася читанням доповідей). .

В 1913-му нею було видано брошуру з осудом справи Бейліса.

У тандемі з Іваном Лінніченком Доротея займалася розробкою та популяризацією проекту створення одеського історичного музею.

В 1917-му вона також популяризувала створення в нашому місті такого закладу, як Народний університет.

Розробка підручника

Приблизно тридцять п’ять робіт одеситки присвячені різним етапам одеської історії, а також педагогічним проблемам та джерелознавству.

Доротея входила до перших у нашому місті, хто висловився про те, що середня школа має вивчати краєзнавство.

Протягом 1915-1916-х одеситка займалася виданням першого підручника з одеської історії для середньої школи. Ця книга була вкрай лаконічною, доступною, чіткою, логічною та ілюстрованою.

“Фірмовий” метод

Ще одним “фірмовим” методом Доротеї було анкетування, яке вона проводила для того, щоб з’ясувати рівень знань учнів з одеської історії.

Її історичні роботи відрізняються наявністю художнього стилю викладу, а також описом народного побуту та фольклору.

Відомості про одеську історію Доротея часто публікувала у відомих одеських газетах. Йдеться про “Одеські новини” та “Одеський листок”.Основною метою одеситки була не стільки науковість, скільки те, щоб прищепити одеситам місцевий патріотизм.

Нерідко це призводило до певної ідеалізації одеських засновників.

Про головну роботу

Головною роботою Доротеї, безсумнівно, є відома книга про “Стару Одесу, її друзів і ворогів”. Упродовж 1990-2000-х її перевидавали двічі. І це не кажучи про те, що безліч разів публікувалися уривки з цього видання.

Подальший розвиток кар’єри та критика преси

У 1920-х Доротею запросили до Одеської краєзнавчої комісії, яка діяла при такій організації, як Всеукраїнська академія наук. Одеситка прийняла цю пропозицію і збиралася зайнятися дослідженням історії Молдаванки.

Але майже весь час займала трудова школа й масові одеські бібліотеки, де вона продовжувала працювати.

В 1923-му вона очолила школу-клуб при кооперативі “Працівники освіти”. Преса сильно критикувала одеситку за те, що вона прагнула виховувати дітей у дусі загальнолюдської моралі та поваги до класичної літератури. А ось про марксизм і атеїзм, а також про їхні догмати одеситка згадувала не так часто. Вона не вважала за потрібне прищеплювати дітям любов до всього цього. Це і стало основною причиною критики та невдоволення незвичною жінкою.

Загадкова смерть

Як і коли загинула талановита одеситка – невідомо. Немає сумніву, що це сталося раптово і доволі рано.

За однією з версій, у 1940-х її вбили фашисти в рідній Одесі.

Всупереч усім зусиллям і старанням, одеським краєзнавцям та історикам так і не вдалося з’ясувати точну дату смерті Доротеї, як, втім, і місце її поховання. Навіть фотографій цієї дивовижної жінки майже не лишилося.

Швидше за все, така загадковість і суцільна невідомість пов’язані з тим, що одеситка була оголошена ворогом народу, і представниками влади було зроблено все, щоб про неї та її існування не нагадувало нічого.

Але, на щастя, повністю викорінити пам’ять про одеситку не вдалося. Адже після себе вона залишила цінну спадщину, представлену історичними та педагогічними науковими працями. Вона увійшла в історію як ініціатор того, що загальноосвітнім школам необхідно вивчати краєзнавство.

Її публікувала місцева преса. І їй же, звичайно, належить горде звання автора першого підручника з одеської історії, про лаконічність, чіткість та ілюстративність якого можна говорити дуже довго. Адже цій книзі вдалося зберегти всі ці якості, незважаючи на те, що відтоді, як вона була вперше опублікована, минуло вже багато років.

А її “Старою Одесою…” історики, краєзнавці та просто ті, хто люблять нашу Перлину біля моря не перестають захоплюватися, як найцікавішим дослідженням, де “одеський феномен” передається та описується з нескінченною любов’ю та повагою до самого міста, до всіх, хто брав безпосередню участь у його становленні, а також до всього, що пов’язано з нашою рідною Одесою.

Фото: odessa-memory.info, grad.ua