Марія Похила – найстаріша мешканка села Височанське

У селі Височанське Бородінської громади свої сто років із дня народження відсвяткувала Марія Антонівна Похила. Щоправда, сусіди ювілярки кажуть, що їй роком більше. Здається, що колись, довгожителька зменшила свої роки. Далі на odessitka.info.

Про визначну подію розповідає ІА Yug.today із посиланням на сторінку у соціальних мережах журналістки Юлії Валієвої.

Життя, в якому було місце і радості, і горю

Марія Антонівна ніколи не була балувана долею. Вона народилася у Височанському, коли село належало королівській Румунії. При румунах вона відвідувала сільську школу. 

Із початком війни з фашистами вона одружилась, а чоловіка звала Мишком, так і каже – вийшла заміж за Мишка. У 1942-му народився син Федір. Оскільки чоловіка призвали у Діючу армію, Марія виховувала сина сама.

Минули десятки років, а жінка досі пам’ятає, що їй було дуже важко з дитиною – іноді навіть недоїдали. Все це призвело до того, что майже наприкінці війни трапилась біда: маленький Федько захворів і помер, проживши лише три роки. 

Так часто буває, що горе змінюється на радість. Після Перемоги із фронту повернувся додому чоловік Марії, а згодом в родині знову залунали дитячі голоси та сміх. У подружжя народилися донька та син. Батьки багато працювали у сільському господарстві. Марія була робітницею у поліводницькій бригаді, потім – телятницею на тваринницькій фермі. Вона користувалась загальною повагою адже завжди була у передовиках виробництва.

Марія Антонівна пережила свого Мишка и та молодшого сина. Зараз її доглядає донька Євгенія.

“Якби не Женя, мене б уже не було”, – ділиться довгожителька.

Із жалем говорить вона, що в наші дні тяжко старіти, оскільки пенсія маленька, доводиться постійно заощаджувати.

Марія Антонівна, незважаючи на свій поважний вік, досі перебуває у здоровому глузді та за тверезої пам’яті. Щоправда, вона краще пам’ятає молоді роки, ніж теперішні.

В день сторічного ювілею привітати Марію Антонівну прийшли голова Бородінської громади Іван Кюссе, керівники відділів селищної ради, староста села Олександр Беженар, директор Будинку культури Володимир Павлюк. Місцевий фольклорний колектив подарував їй виконання пісень.

На свою адресу ювілярка почула багато добрих слів, пісень, віршів. Їй також вручили цінні подарунки. Але головне, була вона – іменинниця. Адже треба мати велику силу, щоб дожити до ста років, зберігши просте бажання жити далі, долаючи труднощі, що стають на життєвому шляху.