Одеські градоначальники і губернатори, роль яких у розвитку Одеси дуже велика, – дуже шановані одеситами. Однак їх особисте життя є не такою вже обговорюваною темою, хоча кожна з їхніх дружин визначала багато в долі кожного одеського історичного діяча.
І саме про цих жінок, з посиланням на odessa-life.od.ua, піде мова в нашому матеріалі на odessitka.
Деякі з цих жінок були практично закохані в наше місто, інші намагалися тут не затримуватися, однак, як би там не було, навмисне чи ні, вони впливали на багато, що входило в рід занять їхніх чоловіків.
Про Єлизавету Ланжерон
Олександра Ланжерона в Одесі всі знають і дуже поважають. Він був французьким емігрантом, воєначальником, Новоросійським генерал-губернатором. При ньому в нашому місті з’явилося Порто-франко. Він же ініціював створення першої газети, ботанічного саду та Рішельєвського ліцею.
Він одружився три рази. Його першою дружиною маркізою Девопадьє була висловлена відмова залишати Париж, коли чоловік почав служити в російській державі. Анастасії Трубецькій, його другій дружині, не судилося бути красивою, але вона була неймовірно багата, і за словами самого Ланжерона, він “зіграв весілля з деревом”, під чим мався на увазі родовід дружини. Третьою дружиною, вже губернатора Ланжерона, стала Єлизавета Брімер, батьком якої був полковник. Вона була молодша за свого чоловіка на тридцять шість років.
Хоч вона була молодою і красивою, але вона зовсім була позбавлена дару хорошого співрозмовника і витонченого смаку.У неї практично завжди був похмурий вираз обличчя, а поглядом, здавалося, вона могла заморожувати навіть вогонь.
Розмови вона підтримувала з великим небажанням, і складалося враження, що їй не потрібна ані любов, ані дружба. Сучасниками навіть робилися спроби знайти в її долі хоч якусь інтрижку, але будь-яка плітка була розбита її неприємним характером і залізною вірністю чоловіку.
Зате розлука з улюбленим містом, яким була для неї Одеса, давалася їй нестерпно важко. Коли її чоловік виявився в Сен-Жерменському помісті, вона практично в перший день почала говорити про те, щоб повернутися в улюблену Одесу, і не могла заспокоїтися, поки не були розпочаті збори в зворотній шлях. Ланжерону довелося знову приїхати в наше місто, хоча він тут вже не служив.
Коли чоловік помер, Єлизаветою було прийнято нікуди не їхати з Одеси. Але від туги вона почала сильно пити. Померти їй судилося на 74-тому році життя, а поховали її на території Першого християнського цвинтаря.
Про Аріадну Папудову
Особистість Костянтина Папудова була в нашому місті дуже відомою. Він був первогільдійним купцем, і був зайнятий в такій сфері, як хлібна торгівля. Протягом 1842-1845-тих він займав пост одеського міського голови.
Купець одружився двічі в своєму житті, – перший раз із гречанкою, а другий – із Аріадною, яка також мала грецьке коріння. Вона була красива і розумна. Таке поєднання тоді, як втім і зараз, серед жінок, є рідкістю.
Вона виходила заміж в двадцятирічному віці, а її нареченим виявився 47-річний чоловік.
Велика вікова різниця була причиною того, що Папудовим не приймалося серйозно те, що його дружина користувалася великою чоловічою увагою. До того ж її поведінка завжди було бездоганною.
Аріадною Євстратіівною було отримано блискучу освіту, вона була наділена талантом співу і танців, і їй було властиве почуття відмінного смаку.
У нашому місті у неї у власності був великий світський салон, де проводились бали, що складалися з п’ятисот-семисот гостей.
У французькій столиці вона влаштовувала концертні заходи, де вона дивувала всіх виконанням російських романсів і італійських оперних арій. Ці концерти неймовірно подобалися французам.
Коли почалася Кримська війна, справи її чоловіка були не такі добрі, і йому довелося виїхати до французької столиці. У місцевій опері Аріадна справила величезне враження на барона Ротшильда, який в неї сильно закохався. Коли йому стало відомо, що справи її чоловіка дуже погані, він надав йому допомогу в ділових питаннях. А своєї Аріадні вирішив подарувати пам’ятний подарунок, – розкішний особняк, місцем розташування якого були знамениті Єлисейські поля. Чи трапився між ними роман, – цього ми вже не дізнаємося, але подарунок виявився дуже доречним.
Перед тим, як повернутися до нашого міста, Папудовими було вирішено продати шикарний маєток, а з собою взяти лише двері, матеріалом яких було червоне дерево. Вони були справжнім витвором мистецтва. Кожна з них була декорована порцеляновими медальйонами, де були зображені “галантні сцени”, зображені відомим французьким художником.
Про Варвару Казначеєву
Олександра Казначеєва всі знали, як канцелярського правителя при графі Воронцові. Він займав пост Таврійського губернатора. Протягом 1848-1854-х очолював Одесу.
Він був шанований сучасниками, які вважали його безкорисливою, добродушною і справедливою людиною, привітним і гостинним господарем.
Напередодні війни 1812-того Петербург звів його з майбутньою дружиною, якою виявилася княжна Варвара Волконська.
Вони були надмірно неромантичною парою. За спогадами сучасників, Варвару Дмитрівну відрізняла надмірна повнота в поєднанні з неприємним обличчям. Але апогеєм всього був її неприємний характер.
Суспільство її недолюблювало і побоювалося. Вона була дуже горда своїм корінням, а ось до решти дворян ставилася дуже зневажливо. Вона була вічно невдоволеною, зате підступи у неї виходило будувати відповідно до кращих традицій палацової інтриги.
Вона дуже погано ладила з іншими жінками, але графиня Воронцова була винятком, – з нею вона була догідливою і улесливою. Вона мріяла про свій літературний салон і організовувала зустрічі, до яких намагалася залучати і Пушкіна, однак ним її “салони” відвідувалися з небажанням.
В діяльність чоловіка ця особа влазила з великою безпардонністю і часто за нього навіть примудрялася диктувати наказ. Але найнеприємніше полягало в тому, що за спиною чоловіка вона займалася хабарництвом.Бувало, Казначеєвим, який нічого не підозрював, підписувалося розпорядження, за яке його дружиною вже давно були отримані кошти.
Волконська була ненависна усіма, – від Одеси до Москви, зате її чоловік був дуже шанованим і улюбленим.
Про Марію Маразлі
Григорія Маразлі всі знають, як найбільш “довгострокового” одеського міського голову, він займав цей пост протягом 17-ти років. Він ініціював створення міського театру, першоі конки, художнього музею та багато іншого.
Він до поважних років відрізнявся вільним способом життя, в якому завжди присутні жінки. Він володів великим мистецтвом залицянь.
Одружитися йому судилося в 72-річному віці, а його нареченій було 45.
Це весілля ознаменувалося жахливим скандалом, – наречена була дружиною голови місцевого суду по комерційних справах, Павла Кіча. Маразлі і його майбутня дружина познайомилися під час домашнього спектаклю, і вже скоро виникли чутки щодо їхнього романтичного зв’язку. Крім цього, після того, як вони познайомилися її чоловік став активно просуватися по кар’єрних сходах, але чи мав до цього відношення Маразлі, – невідомо.
Пізніше їхні стосунки приховати вже було неможливо, тому Павлом Кічем було дано дружині розлучення, а одеський міський голова повів її під вінець.
З Марії Фердинандовни вийшла вірна помічниця чоловіку – протягом багатьох років вона перебувала на посаді заступниці голови при Одеському відділенні такої організації, як Російське товариство по захисту жінок, вона допомагала чоловікові очолювати Товариство зі сприяння вихованню та захисту дітей від будь-яких жорстоких ставлень.
Коли її чоловік помер, їй стало нелегко. У 1917-тому вона була виселена з сімейного житла. Через час вона вирішила поїхати в одне з міст Греції, пізніше вона опинилася у Франції, де вона померла в 1945-тому.
Про Анастасію Дерібас
Анастасії Соколовій судилося стати дружиною Дерібаса.
Її біографія була досить заплутаною. Катерина Друга проявляла до неї таку прихильність, що в процесі пологів вирішила виконувати при ній обов’язки повитухи.
Дружина Дерібаса відрізнялася неврівноваженим характером, і за словами сучасників, з нею нерідко траплялися напади.
Коли вона дізналася про те, що у її чоловіка нібито роман з імператрицею, в її серці зачаїлася образа, і вона більше його не супроводжувала під час поїздок до нашого міста.
До похилого віку вона абсолютно не була сивою, а після її похорону написали, що вона померла в 89-річному віці, але вона була дуже бадьорою, живою і любила одягатися, як 50-річні жінки.
Фото: odessa-life.od.ua
