Ім’я Галини Михайлівни Биховської не часто зустрічається в списках народних артистів, лауреатів конкурсів, кавалерів орденів і медалей. Попри це, вона гідна окремої розповіді. Далі на odessitka.info.
Солістка київської опери родом із Кам’янця-Подільського
Народившись в Кам’янець-Подільському, майбутня прима багатьох театрів, закінчила в 1929 році Київський музично-драматичний інститут. Її педагогом була Олександра Миколаївна Шперлінг, випускниця кращою на ті часи Московської консерваторії, яка деякий час виступала в Одеському оперному театрі і навіть у «Гранд-Опера» Парижа. Свій досвід Олександра Миколаївна змогла передати багатьом співачкам. Можливо, він її методи допомогли надалі і нашої героїні через багато років самій зайнятися педагогічною діяльністю.
Отримавши музичну освіту, Галина стала солісткою Київського театру опери і балету, де виконувала партії Дездемони («Отелло»), Ярославни («Князь Ігор») і інші значні ролі.
На зміну оперному театру в 1934 році в біографії співачки прийшла робота в Київській і Ленінградській філармоніях.
Робота у Свердловську
У 1939 році доля закинула Галину Биховську на Урал, де вона спочатку працювала у Свердловському театрі оперети. У тому ж місті вона вступила до консерваторії, де її педагогом був Борис Семенович Вепринський, відомий у країні педагог і оперний співак, а в 1940-х роках – завідувач кафедрою вокалу.
Там же, у Свердловську, Галина Михайлівна познайомилася з режисером театру оперети, Заслуженим артистом РРФСР Ерастом Антоновичем Висоцьким, з яким згодом одружилася. Ераст Висоцький, був не просто формальним керівником, він був довгий час душею театру.
Переїзд в Одесу
Напружена робота, поїздки з концертами для поранених в госпіталях дали позначилися на здоров’ї режисера і підштовхнули його і Галину Михайлівну виїхати до Одеси, де теплий і м’який клімат. Тут відомі актори не залишилися без роботи, більш того, Ераст Антонович став художнім керівником місцевого театру оперети і робота, як то кажуть, закипіла. На сцені театру, який тоді працював в провулку Чайковського, в приміщенні знаменитого колись готелю «Північна», були здійснені постановки оперет «Маріца», «Принцеса цирку», «Весела вдова», «Сільва» і багатьох інших.
Дует Висоцький – Биховська приводив глядачів в захват. У 1948 році Висоцький задумав поставити в Одесі оперету Ференца Легара «Паганіні», прем’єра якої відбулася ще в Свердловську в 1941 році. За задумом режисера, на одеській прем’єрі повинен був диригувати сам маестро Легар. Остаточне погіршення здоров’я Висоцького призвело до того, що, тільки-но переступивши поріг сорокаріччя, Ераст Антонович помер. У 1948 році театр осиротів і цим скористалися чиновники. Наприкінці 1948 року творчий колектив залишився без приміщення, але продовжував виступати. Трупі дали притулок з Українського театру. Потім газети перестали публікувати оголошення про його постановках, а до 1950 року театр і зовсім закрили з надуманих причин, головною з яких було «невідповідність постановок висунутим вимогам до радянського мистецтва».
Незадовго до розформування театру, в кінці січня 1950 року, Галина Михайлівна побувала у Сталінграді, зігравши у складі місцевого театру музичної комедії в відразу в двох прем’єрів – оперети Імре Кальмана «Маріца» та «Баядера», виконавши головні жіночі ролі Маріци і Одети. Талант актриси був оцінений епітетом «чарівна».
Галина Биховська – педагог музичного училища
До смерті чоловіка і загибелі театру Галина Биховська поставилася з болем в серці. Вона деякий час працювала в Одеській філармонії, а потім перейшла на викладацьку роботу в театрально-художньому училищі та вечірній музичній школі, давав приватні уроки. Їй тоді дуже придався досвід спілкування з вчителями А. Шперлінг і Б. Вепринського, який вона втілила вже в роботі зі своїми учнями, серед яких були зірки одеської музично комедії Вікторія Фролова, Валерій Барда-Скляренко, Еміль Силін.
Учні завжди тепло відгукувалися про свою наставницю. Так, наприклад, Вікторія Фролова в одному зі своїх інтерв’ю зізналася:
«У мене був дуже хороший педагог – Галина Михайлівна Биховська, колишня примадонна Одеської оперети. У неї був свій гардероб, хутра, палантин … Так ось вона з мене, знаєте, як голос витягувала! Вона на іспиті мені дала співати арію Джільди з “Ріголетто”. Пам’ятаєте? “У храм я зайшла смиренно, щоб помолитися Богу …” (співає). Вона так з мене тягнула ці ноти, що з боку могли подумати, що кішку мучать».
Сьогодні, через багато років після відходу з життя Галини Михайлівни, її згадують її учні, одна з яких Лариса Лобода, доцент Одеської музичної академії. Про педагога і приму одеської оперети пам’ятають вже нащадки тих, хто міг захоплюватися її творчістю.
