Сюзанна Саварі: художниця, яка об’єднала Одесу та Францію

Десь на початку 2000-х років у бібліотеці ім. М. Грушевського відбувся захід, присвячений французькій мові та культурі. На цій зустрічі почесним гостем була французька художниця Сюзанна Саварі, яку пов’язали дружні стосунки і з бібліотекою, і з Одесою. Інакше ніяк не можна сприймати те, що мадам Саварі передала у різні роки у фонди бібліотеки сотні книг, журналів, словників. І кожен свій приїзд обов’язково щось везла в подарунок. Такою безкорисливою людиною вона була. Більше на odessitka.info.

Дружба французької громадської діячки з одеськими бібліотеками

У ході “Вечори французької культури” гостя розповіла про жахіття війни та окупацію її Франції фашистами. Він зізналася, що дуже любить наше місто, схоже на темперамент на південь Франції.

На момент спілкування з одеською публікою мадам Саварі вже була володарем титулу Почесний громадянин Одеси, але ніколи цим не зловживала. Якби про це не знати, то ніколи не можна було подумати, що ми спілкуємося зі звичайною жінкою, яка бажає просто зробити добро нашому місту.

“Вона не малювала з натури, композиції народжувалися в її голові”, – саме так говорила про творчість французької художниці Сюзанни Савари один із провідних співробітників згаданої бібліотеки Світлана Лещинська, яка стала для неї близькою людиною.

Відома витонченими картинами квіткових букетів, Сюзанна Саварі наповнювала яскравими фарбами не лише полотна, а й життя: вона зробила неймовірний внесок у культурний розвиток нашого міста, безоплатно допомогла багатьом людям у їхніх творчих та наукових дослідженнях.

Світлі, радісні, написані нею квіти розкривали душу художниці і наповнювали собою простір навколо. Наприкінці 1960-х років Мадам Саварі була в круїзі та потрапила до Одеси. З того часу вона майже щорічно відвідувала наше місто у рамках “Французької весни”.

Сюзана Саварі – синонім доброти й інтернаціоналізма

Будучи художницею та музикантом, Сюзанна Саварі займалася просвітницькою діяльністю. Науковій бібліотеці імені М.С. Грушевського вона подарувала 504 книги, 600 журналів, 250 газет (серед яких такі видання як “Le petite Léonard” з історії мистецтв, «Virgule» з літератури та мовознавства).

Мадам Саварі завжди цікавилася, які потреби відчуває той чи інший заклад, була відкрита до спілкування, залишаючи особисту печатку з адресою на кожному подарунку і була готова здійснити будь-яке прохання.

Звичайно, одесити також не залишали Мадам Саварі поза увагою, вручаючи їй подарунки, які після її смерті було розміщено в колекцію музею її рідного міста.

Коли Сюзанна Саварі приїжджала до нашого міста, для неї готували різноманітні концерти у Консерваторії та Філармонії, зустрічі у бібліотеках за цікавими для неї теми, що розкривали культуру України. Варто додати, що чувши французьку мову на подібних заходах, Мадам пожвавлювалася і раділа, що її рідною мовою говорять в Одесі.

Сюзанна Саварі була людиною самодисципліни: приїжджаючи в Одесу на два-три тижні, вона заздалегідь готувала свій розкдаж, суворо дотримуючись графіка. Якщо ви хотіли з нею побачитися і не домовилися раніше про зустріч, вона говорила, що це неможливо, тому що все розписано по годинах.

Однак вона завжди була доброзичливою і дуже відповідальною. Якось, на прохання краєзнавця Ігоря Комаровського, Сюзанна разом зі своїм чоловіком провела весь день на цвинтарі одного з французьких містечок, де від руки переписувала імена з надгробків солдатів, які загинули під час Другої світової війни.

Крім цінних та рідкісних видань, прекрасних картин та нот, Мадам подарувала Одесі бажання розвивати свою культуру та вивчати інші.

Сюзанна Саварі була справді чудотворною жінкою, удостоєна багатьма нагородами за свою діяльність, однією з яких стало звання “Почесний громадянин Одеси”.

З того, скільки вона зробила для Одеси, вона поповнила список своїх співвітчизників, які не шкодували сил для розвитку Одеси та нашого південного краю. Коли в середині грудня 2016 року С. Саварі не стало, у газеті Тіонвіля, її рідного міста, з’явився некролог про її смерть, а в одеських газетах з’явилися скупі повідомлення «Перестало битися серце…», «Померла Почесний громадянин…».

Так завершилася одна з чудових сторінок культурної та міжнародної історії нашого міста.