Про одеситок можна сміливо складати легенди, адже унікальність та багатогранність цих жінок просто вражає.
Одним словом чи навіть реченням неможливо висловити всю особливість натури та характеру справжньої одеситки. Спроби до цього робилися багатьма майстрами слова, проте найбільшу “ефективність” у цій справі виявило створення так званих збірних образів, за допомогою яких природа одеситки передається повніше. Далі на odessitka.
Однак, протягом багатьох років, такі збірні образи викликають чимало загадок і питань, які, в основному, полягають у походженні того чи іншого образу, а саме – чи існував його реальний прототип.
Найвідомішим втіленням одеситки є, звичайно, наша тітка Соня, виявлення прообразу якої розбурхує розуми багатьох.
Але є в Одесі ще один персонаж, про якого відомо не так багато, але на честь якого названо один із міських музеїв. Йдеться про бабу Утю.
Саме цим двом загадковим одеситкам присвячується наш матеріал, з посиланням на Напівтлумачний словник одеської мови, odportal.com.ua.
Про бабу Утю
Ця одеситка вперше відкрила на території Одеси пункт громадського харчування.
Ще в двадцятому столітті всі із задоволенням ходили “до баби Уті”, що мало на увазі відвідування ресторану.
Крім цього, у той період одеський ресторанчик не мав жодної вивіски, проте назва була практично однойменна, – “У тітки Уті”.
У якості офіціантки заклад обслуговувала знаменита тітка Утя, яка називала своїх клієнтів “Кришталевими рибками”.
Щоб опинитися в улюбленому Одеському генделику, необхідно було увійти до приміщення Палацу одружень.
Якщо одружуватися відвідувач не збирався, то йому треба було звернути праворуч, дійти до льоху і потрапити прямо до баби Ути.
Пізніше, щоб уникнути всіляких життєвих помилок, вхід у місце, де можна смачно поїсти з рук одеської Уті, було перенесено на територію під’їзду Палацу одружень.
Про тітку Соню
А ось із цією легендарною одеситкою справи трохи інакше. Справа в тому, що вона, на відміну від нашої попередньої героїні, не має реального прототипу. Натомість є “книжковий”.
Адже тіткою Сонею, фактично, була мадам Стороженко зі знаменитого твору Валентина Катаєва “Біліє вітрило самотнє”.
Звичайно, поза книгою, ця мадам набула ряду інших, суто одеських звичок і характеристик, які остаточно перетворили її на зразок одеситки.
Отже, тітці Соні, серед інших одеських рис характеру, були притаманні:
- шикарна фігура (що називається “маєш річ”);
- фірмове одеське почуття гумору;
- голосний голос (що чутно від Привозу до Молдаванки);
- широка одеська душа;
- підвищена комунікабельність;
- яскраво виражена життєлюбність.
Звичайно, це далеко не всі “відтінки характеру” нашої Соні, які видають у ній справжню одеситку.
До того ж кожен завжди може відкрити для себе нову грань нашої Соні.І нехай, цей образ є збірним, і одного єдиного, що реально існував, її прототипу не було, проте ця героїня, що стала одним із неофіційних символів Одеси та справжньою народною улюбленицею, житиме вічно, як, втім, і сама Одеса.
Адже головним орієнтиром одеського життя є гумор, а він, як відомо, продовжує життя.
