На початку двадцятого століття Одеса стала чи не найпрогресивнішим містом у різних сферах життя. Тут з’явилися перші футбольні команди. Одеса стала одним із перших міст, де почали працювати Вищі жіночі курси: педагогічні та медичні. Жінки отримали досить широкий доступ до сфер освіти та медицини. Продовжилася ця традиція і в роки, коли в місті встановилася Радянська влада.

У 1920-х роках в Одесі відбувалося формування мережі трудових шкіл. Щороку у різних районах міста з’являлися нові навчальні заклади такого типу. Значне місце у складі педагогічних колективів зайняли жінки. Це можна пояснити, перш за все, двома факторами. По-перше, у роки Громадянської війни загинула велика кількість чоловічого населення. По-друге, у канонах Радянської влади було вирівнювання чоловічого та жіночого населення у правах, у тому числі у праві обіймати однакові посади у господарстві країни. Більше на odessitka.info.

Юна директорка школи біля Старокінного ринку

Як відомо, у лютому 1920 року в Одесі прийшли до влади більшовики, за яких, як і у всій країні, розпочалося створення нових органів влади, запровадження нових назв для чинних державних та соціальних інститутів. Цей процес торкнувся шкіл, які відтепер стали називатися трудовими. Одна з таких шкіл працювала на Молдаванці.

Після деяких переміщень за різними адресами до будинку № 9 по Старокінному провулку перемістилася школа № 10. Директором навчального закладу була Клавдія Гус. Цікаво, що призначення на цю посаду вона отримала за Тимчасового уряду у вересні 1917 року, коли їй було лише 18 років. Нова влада, яка з 1917-20 роках змінювала одна одну чи не раз на квартал, мабуть, була задоволена роботою школи. Такий висновок напрошується, зважаючи на те, що й Радянська влада на “постійній основі” не стала втручатися у кадрове питання школи на Молдаванці. Втім, це питання не порушувалося до початку 1930-х років, оскільки 1933-го Клавдію Костівну звільнили з посади й перевели з пониженням – на посаду завуча школи № 71.

У 1925-1930 роках відома у місті педагог була директоркою музею “Степова Україна”.

Анастасія Агорова: післявоєнний директор школи № 59

1933 року школу № 10 очолила 45-річна вчителька Анастасія Агорова. Анастасія Данилівна завжди дотримувалася принципу «Головне – якість навчально-виховної роботи». Для неї було головним конкретна діяльність, цілеспрямована робота, від чого залежать добрі результати. Рік у рік, учні її школи підвищували свою успішність. Щороку А.Д. Агорова постійно ставила перед педагогічним колективом нові завдання.

Після закінчення війни з фашистською Німеччиною Анастасія Данилівна керувала жіночою школою № 59. При ній цей заклад переїхав у відбудовану після війни споруду, в якій були передбачені кабінети фізичної та біологічної, фізкультурної зали, простора бібліотека.

На початку 1950-х років її обирали депутатом районної ради. Її педагогічна діяльність була відзначена званням «Заслужений учитель УРСР» та найвищою нагородою СРСР – орденом Леніна.

На посаді директора школи № 59 А. Агорова працювала до 8 жовтня 1958 року, доки не вийшла на пенсію.

Зазначимо, що Анастасія Данилівна приділяла особливу увагу популяризації професії вчителя. Її публікації можна було побачити у місцевій пресі. Бажаючи оптимізувати роботу колективу, вона організувала у ньому обмін передовими ідеями. Така діяльність дала, безперечно, свої плоди. Наприклад, восени 1949 року із 1086 учнів навчального закладу 1023 учениці допущено до іспитів, а у випускних 10-х класах – всі 100 відсотків.

Приклади, наведені вище, свідчать про те, що в роки Радянської влади керівництво Одеси довіряло жінкам важливі ланки роботи. Втім, це поширювалося не тільки на сферу освіти. Жіночими кадрами, зокрема керівними, комплектувалися лікарні, бібліотеки. Значна частина депутатського корпусу міста та області складалася також із жінок.