Йшли 1920-ті роки. Щойно відгриміли останні бої на Півдні України, зокрема в Одесі. Поступово відновлювалося господарство, зруйноване майже 10-річними війнами та революціями. Водночас у місті не забували про культурний розвиток населення. Поступово налагодили роботу театри, клуби заводів та фабрик. Свої вистави давала Одеська опера.
Якось на сцені знаменитого театру йшла постановка опери француза Лео Деліба “Лакме”. Сюжет був у тому, що англійський офіцер Джеральд закохався у дівчину Лакме, доньку верховного жерця індусів. Вона, своєю чергою, відповіла взаємністю. Більше на odessitka.info.
Одного вечора 1923 року…
Того вечора одним із глядачів, які були присутні на спектаклі, був командир-артилерист, 26-річний Леонід Говоров. У тому ж залі за дією, яка йшла на сцені, спостерігала 20-річна дівчина Лідія. Їй добре запам’яталося серйозне обличчя й особливо статна фігура командира. А ще підкорили дівчину революційні червоні шаровари, які на той момент використовувалися як нагорода за сумлінну службу. Якийсь час цей аксесуар одягу заважав Лідії, з якою в театрі познайомився Говоров, представити свого нареченого батькам – людям освіченим.
Ліда Іздебська була на 6 років молодшою за Леоніда. Вона народилася в Одесі в польській родині керуючого маєтком одного землевласника. У сім’ї Іздебських було п’ять дочок та двоє синів, які товаришували між собою. Попри постійні зміни влади, пов’язані з війнами та революцією, вона змогла здобути освіту в жіночій гімназії. До речі, і обранець мав непогану освіту. В 1917 він закінчив Костянтинівське артучилище в чині прапорщика.
Лідія та Леонід Говорови: 28 років щасливого життя
Отже, 1923 року Леонід Говоров та Лідія Іздебська познайомилися. Потім одружилися, а 1924 року у них народився син Володимир.
В Одесі сім’я жила доти, доки Леоніда Олександровича не призначили у місто Рибниця командувати місцевим укріпрайоном. Потім були інші місця служби, навчання чоловіка в академіях. Лідія Іванівна була постійно з чоловіком: і коли він просувався по службі, і коли був буквально за крок від арешту та засудження як ворог народу. На нього, як і багатьох талановитих командирів, написали донос і йому якимось дивом вдалося уникнути прикрого покарання.
Лідія Говорова була не тільки люблячою дружиною, а й сміливою та рішучою жінкою. У роки війни, незважаючи на своє становище дружини генерала, вона разом з іншими жінками чергувала у складі місцевої протиповітряної оборони. Зокрема, жінки стежили, щоб на дахах будинків столиці не було ворожих запальних бомб.
У період, коли генерал Говоров був командувачем фронту в районі Ленінграда, вона приїхав до нього, незважаючи на його категоричні заборони. Там, у ленінградському блокадному кільці, вона залишалася до повної деблокади міста. В 1944 році в сім’ї Говорових народився другий син, Сергій.
Зі своїм чоловіком Лідія Іванівна прожила трохи більше 30 років. 1955 року Леоніда Олександровича Говорова, який уже був Маршалом Радянського Союзу, не стало. Після його смерті вона дбала про виховання молодшого сина, допомагала старшому. Всі роки Лідія Іванівна зберігала пам’ять про свого чоловіка, артилериста з червоними шароварами, до кінця своїх днів передаючи її спочатку синам, а потім і онукам.
