“Облігація та облігація?” Це коротке питання запам’яталося мільйонам глядачів багатосерійного фільму “Місце зустрічі змінити не можна”, створеного на Одеській кіностудії. Його ставить молода жінка, пов’язана зі злочинним світом, коли пише зізнання в кабінеті оперативних співробітників. Більше на odessitka.info.
Манька Облігація у народному серіалі
У фільмі цей текст звучить у виконанні Лариси Удовиченко, яка зіграла роль подруги злочинців Маньки Облігації. Її визнання дозволило надалі співробітникам карного розшуку вийти на злодія “Кирпича”, який “працював” у трамваях, а через нього – на інших рецидивістів.
Через роки після зйомок картини Лариса Удовиченко зізналася, що в епізоді в кабінеті Гліба Жеглова (цю роль відіграв Володимир Висоцький) питання виникло випадково – так буває в кіно. Актрису, справді, перша літера слова поставила у скрутне становище, ось вона й запитала тих, хто поряд був присутнім. Все вийшло настільки природно, що режисерові нічого не залишалося робити, як залишити імпровізацію у кадрі. С. Говорухін не став “вирізати” цей момент із загальної стрічки.
Треба сказати, що претенденток на роль Маньки облігації було кілька. Але після того, як Лариса наполягла, щоб цю роль віддали саме їй, керівництво задовольнило її наполегливе прохання. У результаті ми побачили актрису, здатну грати не лише ліричних персонажів, а й тих, хто має особливий, складний і непідкорний характер. Роль Маньки Облігації стала однією з тих, що їх запам’ятовує глядач.
А починалося все в Одесі
Починалося все в Одесі, куди дівчинка приїхала зі своїми батьками з Австрії, де служив її тато.
В Одесі майбутня актриса пішла до першого класу. Мама Лариси прагнула зробити все так, щоб її донька полюбила театр. Майже з перших днів життя в Одесі Лариса ходила у супроводі матері до театральних постановок. На жаль, мати Лариси не побачила, як дочка стала по-справжньому народною артисткою. Вона померла, коли Ларисі було вісімнадцять років.
У дев’ятому класі Лариса вступила до народної студії кіноактора, створеної при Одеській кіностудії, а вже восени 1970 року її помітив режисер Олександр Павловський і одразу запросив на головну роль школярки Людмилочки у своєму короткометражному фільмі «Щасливий Кукушкін».
Пройшов рік і Лариса, вже учениця десятого класу, знову опинилася на знімальному майданчику. На цей раз їй дісталася роль у фільмі «Юлька». Щоправда, тут вона зіграла лише в епізоді, але, у будь-якому випадку, це було цікавим досвідом, доброю можливістю спробувати свої сили та вдосконалювати акторську майстерність.
Коли 1972 р. Удовиченко закінчила школу, вона без роздумів вирушила до Москви, щоб вступити до ВДІКу, мабуть, найпрестижнішого на той момент інституту. У цьому виші готували еліту вітчизняного кінематографа. Дівчина вдало склала іспити і потрапила на курс видатних майстрів Сергія Герасимова та Тамари Макарової. Вже студенткою Лариса цілими годинами вчилася говорити так, щоб уникнути одеського акценту. Але її трохи співуча мова та дуже м’який тембр голосу часто був тим аргументом, який змушував режисерів брати Ларису Іванівну у свої фільми.
До кримінального серіалу “Місце зустрічі…” та після нього Удовиченко зіграла десятки ролей. У її творчому арсеналі є актриси є ролі, створені на Одеській кіностудії: у “Блукаючих зірках” (Марчелла Ембріх) та у фільмі “Дитина до листопада” (Надя, подруга головної героїні Дарії). Є у народної улюблениці ролі слідчого, нареченої та багато інших. Але, на думку одеситів, однією з найяскравіших була роль Маньки Облігації.
