Весільна сукня нареченої: як раніше одеситки вбиралися на найбільш довгоочікувану подію

Мабуть, рідко зустрінеш дівчину, яка не мріє вийти заміж. Звичайно, у нашому сучасному світі існують і затяті феміністки, і надто зациклені кар’єристки, і просто дівчата, яким чудово живеться на самоті. У цьому й принадність нашого часу: кожен живе за власними уподобаннями, а не вказівками суспільства.

А от якщо кілька століть тому, якась дівчина повідомила, що не хоче заміж, їй би ніколи в житті не повірили. До ХХ століття єдиним бажанням і прагненням будь-якої красуні було вдало вийти заміж: а якщо ще й за коханням, то вважай, що життя вдалося.

Під час підготовки до заміжжя, в першу чергу думають про красиве, святкове вбрання. Ось це точно не змінилося через сторіччя. Тільки ось мода та традиції змінюються, як і весільні сукні. Більше на odessitka.info.

Який сенс ніс у собі вбрання

Багато років тому весілля сприймалося зовсім по-іншому, як і сам процес підготовки. Дівчата готувалися до цієї події ще з самого дитинства. Це було заведено на всій території нинішньої України, зокрема на одеських землях.

Вважалося, що кожна майбутня наречена має сама собі пошити весільну сукню. За виглядом сукні можна було багато дізнатися про господиню: чим більше декоративних елементів на сукні, тим довше дівчина провозилася з ним, а значить, вона цілком посидюча. Це говорило про її господарність, акуратність, працездатність.

Але так чинили не завжди: бідні сім’ї часто передавали сукні у спадок, оскільки не мали змоги купувати велику кількість тканин та ниток.

А в багатих сім’ях, дівчата не вважали за потрібне витрачати стільки часу на пошиття сукні: вони здобували освіту, багато читали та грали на інструментах, а сукні їм шили на замовлення.

Сукні наречених

У нареченої раніше було, як правило, кілька нарядів. За стандартом, це три: на дівич-вечір, у день весілля, наступного дня після весілля.

На дівич-вечір дівчина вбиралася в одне зі своїх звичайних нарядів, а іноді, це була, навіть, чорна сукня. Таким чином, дівчата символізували прощання (або смерть) зі своїм старим життям та сім’єю.

У день весілля наречена одягала підготовлену сукню (особисто пошиту, куплену, подаровану або отриману на замовлення). Раніше на весілля не одягали білий колір, ця традиція з’явилася пізніше. Сукні були червоними (надавали сенсу від слова “красивий”) або зеленими, з різними декоративними елементами. Сукні прикрашали вишивкою у вигляді квітів та рослин, бісером, а багачки пришивали перлини, дорогоцінне каміння.

На другий день весілля, вже заміжня жінка одягала свою найкращу сукню: найчастіше вбрання було темного кольору – зеленого, синього, бордового, темно-фіолетового. Було заведено вважати, що розкішна сукня символізує нове та щасливе життя з новоспеченим чоловіком. Заміжні жінки завжди носили темніший одяг, порівняно з незаміжніми.

Говорячи про прикраси, дівчата вибирали: різні накидки на сукню (багатії – хутряні накидки або коміри, бідні – звичайні кожухи), головні убори з квітами, стрічками, бісером і фатою, рушники (їх пов’язували на руку).

Взуття зазвичай приносив нареченій майбутній чоловік: червоні чобітки символізували те, що дружина ступає в нову сім’ю в подарованому взутті.

Традиційне одеське весільне вбрання

Через століття, деякі традиції та звичаї змінилася, а деякі продовжили існувати.

В Одесі з роками сформувалося традиційне весільне вбрання для нареченого та нареченої.

По-перше, нарешті почали застосовувати білий колір у весільному вбранні: це були, або біла блузка і довга спідниця, або довга сорочка та сарафан поверху.

Сорочка обов’язково прикрашалася декоративним елементом: вишивкою з рослинами та квітами. Зверху навівалися плахта і запаска, після чого пов’язували це все широким поясом. На лівій руці обов’язково зав’язували білий вишитий рушник. На голові нареченої красувалася корона, поверх якої надівався високий весільний вінок із квітами та стрічками. На ногах – ті самі, звичним нам, червоні чобітки.

Вбрання нареченого виглядало наступним чином: біла сорочка з вишивкою (рослинний орнамент), зверху чорний жилет, широкі темні штани або шаровари, які заправлялися у високі чорні чоботи. Обов’язковим елементом був широкий, червоний пояс, рушник на правій руці та весільна стрічка біля коміра.

.,.,.,.