Жінки Одеси, які творили нарівні з чоловіками історію нашого міста – це цікава тема для насиченої фактами екскурсії чи історичного дослідження. Є серед них такі імена, які не потребують представлення. Це Віра Холодна, Сонька – Золота ручка, Ідалія Полетика. Зустрічаючи їх у пресі чи розмові, ми одразу розуміємо, про кого йдеться. Є й такі, що з різних обставин залишилися менш відомими широкому загалу. Але від цього історична спадщина, залишена ними місту, не меншає. А якщо додати до цього незвичайну долю, то перед нами постає образ воістину легендарний. Олена Толстая – одна з таких жінок. Більше на odessitka.info.
Принц та Попелюшка-селянка
Історія південної гілки численного сімейства Толстих починалася з Михайла Дмитровича, батька того одесита, хто в нашої історії грає роль принца. Свого часу цей син відомого роду з великою увагою підійшов до вибору супутниці життя. Нею стала Катерина Комбурлей, яка принесла чоловікові в посаг селище Онуфріївку.
У подружжя народився хлопчик, якого назвали Михайлом. Бувши нащадком одного з найвідоміших російських прізвищ, Михайло Михайлович, проте, не був ані снобом, ані зарозумілою людиною. Гарний, освічений (він закінчив Рішельєвський ліцей в Одесі), затятий театрал, любитель живопису, при цьому дійсний статський радник – завидна партія для будь-якої знатної нареченої. Однак він закохується в дочку селянина, колишнього кріпака, родина якого жила в селі неподалік Онуфріївки. Дівчину звали Олена Смирнова, було їй 15 років і працювала вона прачкою в садибі Толстих.
Спочатку близькі не надавали значення цій інтрижці свого сина, чи мало на світі прачок. Але коли сім’я незаможного селянина раптом отримує кошти на покупку будинку в Одесі, а в Олени, яка переїхала з батьками на Молдаванку, з’являється на світ син, а потім другий, родина занепокоїлася.
Але даремно намагалися батьки змусити сина одуматися та порвати з коханою. Михайло був непохитний. Він написав лист на ім’я царя з проханням про дозвіл на одруження з Оленою. Тоді такі шлюби могли укладатися лише з найвищого дозволу, який не завжди вдавалося отримати. До речі, з клопотанням в цьому питанні виступив губернатор князь Воронцов.
Батько Михайла, прихильник традиційних поглядів на шлюб, хоч і з великими труднощами, але все ж таки прийняв рішення допомогти синові. Кажуть, що саме це особисте прохання Михайла Дмитровича, який віддав 22 роки бездоганній службі вітчизні, допомогло закоханим. Позитивна відповідь була отримана, Микола I дозволив молодим вінчання та узаконив двох їхніх синів.
Спільність інтересів – один з гарантів щасливого шлюбу
Щасливі закохані повінчалися у церкві на Молдаванці. Весілля було тихе, молоді одразу поїхали в подорож за кордон. Жили у Швейцарії, Італії. Додому привезли чудовий портрет Олени Григорівни роботи художника Мореллі, завдяки якому ми можемо дізнатися – як виглядала ця незвичайна жінка.
А що ж було в ній, селянці, колишній кріпачці, прачці такого, що вистачило назавжди полонити серце молодого світського лева? Благородство? Добре серце? Поступливий характер? Напевно, точно сказати неможливо було тоді, неможливо і через сторіччя. Так розпорядилася доля, що з’єднала два серця та перетворила Попелюшку на графиню!
Старий граф подарував молодим будинок із садом на Сабанєєвому мості, 4, так добре відомий кожному одеситу. Особняк і в наші дні вражає своєю красою та вишуканістю, а на той час це був справді розкішний палац. Зелений зал, Блакитна, Червона, Горіхова вітальні, Білий зал з дорогоцінним паркетом, все красиво та зі смаком обставлене – чим не ідеальне місце для щастя молодих?
Але містом повзли чутки. Невістка Толстих, що невідомо звідки взялася, викликала безліч питань. Бувши за кордоном, молода графиня досить швидко навчилася світських манер й зайняла належне їй за статусом місце у світі. Але світ не поспішав її приймати.
Це стало причиною того, що подружжя Толстих вело досить відокремлений спосіб життя, осторонь вихору світських розваг.
Однак це не стало для них трагедією. Живучи в коханні та злагоді, подружжя займалося тим, що їм подобалося – благодійністю та іншими цікавими для них справами. Михайло Михайлович очолював міський театр. Після пожежі виділив власні кошти на його відновлення. На території садиби він відкрив притулок для жебраків та мандрівників. Заснував в Одесі товариство виправних закладів, був піклувальником кількох освітніх закладів. Все це – за допомогою та з підтримкою дружини, яка, своєю чергою, заснувала в Одесі притулок для дівчаток. Пізніше за її сприянням у місті було відкрито інститут шляхетних дівчат, у якому талановиті доньки незаможних батьків мали змогу навчатися безплатно.
Їхній молодший син Михайло викупив землю для будівництва міської бібліотеки та сплатив половину вартості її будівництва. Згодом передав до фонду бібліотеки 40 тисяч книг!
А ще за його ініціативою в Одесі було створено станцію швидкої допомоги. І не лише ініціатива виходила від цієї людини, а й велика сума грошей на її здійснення.
Разом не тільки в радості, а й у горі
Але не все в житті сімейства Толстих було безхмарно. Михайло Михайлович-старший страждав на хворобу, яка не піддавалася в ті часи лікуванню. Її він передав і дітям. Їхній старший син Костянтин помер молодим, не допомогли відомі лікарі та лікування за кордоном. Дочка Олена взагалі померла в дитинстві. Доля зберегла їм лише молодшого.
Михайло та Олена за любов велику, за своє щастя, за чудові дні, що випали на їхню частку, за мир та злагоду в сім’ї, за можливість бути разом заплатили дуже високу ціну.
Михайло Михайлович помер у 1908-му році. Олена Григорівна жила у садибі на Сабанєєвому до революції. У 1919-му її та сина Михайла, який так не створив свою родину, виселили з особняка в крихітну квартирку, майже без меблів та без зручностей. Зрештою, їм вдалося виїхати з Росії, спочатку до Франції, пізніше – до Швейцарії. Там графиня і померла на 79-му році життя. Її молодший син, останній із південної гілки Толстих, пережив її лише на кілька років.
Так закінчилася ця історія про неземне кохання, земні клопоти та про жінку, що була народжена Попелюшкою, але змогла стати Принцесою.